Дитячих душ хранителі з Бохоницької школи
7:38 am, 25 Жовт. 2007
Коли стародавнього філософа запитали, яка дорога веде людину до щастя, він відповів: «Дорога до знань, і вона має бути підметена букетами троянд, бо по ній ступатиме Вчитель».
Напередодні професійного свята педагогічних працівників завітала до Бохоницької СЗОШ І-ІІІ ст., перш за все з тією метою, щоб хоча б з нагоди свята якоюсь мірою компенсувати відсутність належної суспільної оцінки праці звичайного сільського вчителя. І все ж всі вони чесно й самовіддано аж до жертовності служать своєму покликанню – навчати і виховувати дітей.
Представників вчительського фаху вважають людьми вельми толерантними, однак, як правило, знайти дійсно згуртований педагогічний колектив, де б кожен приходив на допомогу іншому, важко, все ж на заваді стає професійна конкуренція. Мабуть, колектив Бохоницької школи, що нараховує 20 педагогів, є приємним винятком, адже, здалося, що властива їм якась особлива щирість, не вміють вони і навперебій вихвалятись своїми успіхами, а лише запевнили, що працюють однаково стабільно і професійно. Це засвідчують і їхні досягнення: 3 учителів удостоєні нагрудного знаку «Відмінник освіти України», 7 – нагороджені грамотами Міністерства освіти і науки України, 3 педагоги мають звання «Вчитель-методист» і «Старший вчитель», 7 – вищу категорію. Поряд з навченими життєвим досвідом, глибоко володіючими педагогічною мудрістю і психологічною витонченістю вчителями працюють молоді, але творчі і люблячі дітей фахівці.
Навколо учня, як навколо сонця
Небагато з нас залишаються вірними дитячій мрії. Час корегує наші бажання, співвідносить їх із потребами суспільства і – не в останню чергу – із престижністю самої професії. Хто здолає цей вибір на користь мрії – щаслива людина. Життя нагородить його покликанням.
Галина Михайлівна Пащенко, директор Бохоницької СЗОШ – з когорти саме таких щасливих людей. І коли колеги, часом стомлені безліччю турбот, що супроводжують професію вчителя, цікавляться, як їй удається долати стільки перешкод і ніколи не занепадати духом, то директор школи відкриває простий секрет успіху: просто колись їй поталанило зробити в житті єдино правильний вибір.
- Галино Михайлівно, на Вашу думку, типова сільська школа, яку уже не один рік поспіль очолюєте, відрізняється від спеціалізованої міської школи? У чому особливість Вашого закладу?
- Так, і, мабуть, перш за все, умовами праці вчителя й навчання дітей. І ще тим, що жоден учень нашої школи не ризикує опинитись поза зоною уваги педагога, на відміну від учнів міських ліцеїв і гімназій. А щодо якості знань, то, можливо, сільська школа дещо поступається, але ми робимо все можливе, щоб дати дітям знання на рівні вимог сьогодення. Вони ж свою школу люблять і на більш престижну міську школу її не міняють, тож конкуренції не боїмося. До чогось особливого і не прагнемо, бо коли б у гонитві за ним не забути про головне - вразливе дитяче серце.
- Отже, Ви - не прихильниця теорії, що школа – це виключно освітній заклад? Тобто має дати належні грунтовні знання – та й годі?
- Аж ніяк. Школа має бути школою життя: привчити до порядку, дисципліни, етикету, розвинути духовність. І тут не обійтися без допомоги батьків. Цей ланцюжок - учитель–учень-батьки – має бути нерозривним. На жаль, часто трапляється, що у сім’ї перекреслюються чесноти, які прагнемо прищепити у школі. Наприклад, повага до людей із товстими гаманцями заступає усі наші прагнення виховати повагу до особистості, яка досягає успіхів завдяки власним зусиллям.
- У чому ж вони, проблеми сучасної сільської школи? Якщо не брати до уваги рівень учительської зарплати, звісно.
- Зарплата, звичайно ж, не найбільша проблема, це – не самоціль. Та учитель – носії культури, на нього діти мають рівнятись. А брак матеріальних можливостей не дозволяє йому ні відповідно вдягнутися, ні належно відпочити, ні придбати цікаву фахову літературу. За таких умов учителю важко стати в очах учнів взірцем, його професію небагато хто захоче наслідувати. Решта проблем відомі – брак підручників, комп’ютерного оснащення. Так, на 190 учнів маємо лише 10 комп’ютерів, надмірні перевірки, обтяжує звітно-канцелярська робота.
- Галино Михайлівно, але є і чимало позитивного, зокрема, маю на увазі вирішення наболілих господарських проблем.
- Так, і це, безумовно, втішає. Однак нам просто поталанило з надійним і щедрим спонсором – «Концерном Поділля». Хочу особисто подякувати за розуміння його Генеральному директорові Т.М.Гіренку, Бохоницькому сільському голові М.В.Бондарю. Школа поступово оновлюється і це, у свою чергу, позитивно позначається на навчально-виховному процесі. Маємо новий паркан, сучасну спортивну залу, ось-ось закінчимо капітальний ремонт і реконструкцію куточка гігієни та їдальні. Вирішуючи одні негаразди, не забуваю про інші – у приміщенні школи протікає дах, а з такими старими вікнами про необхідне енергозбереження нам і нічого думати, мріємо замінити їх на металопластикові. Сподіваємось, що і цього разу наші спонсори та місцева влада не залишаться осторонь.
- Який принцип у педагогічній роботі вважаєте головним?
- Навколо учня, як навколо сонця. Це означає, що учень на уроці, окрім знань, одержує частку доброти і правил гарного тону, естетики і етики, гордості за себе, свою школу, вулицю, село й державу, де він живе. Учитель може зцілити дитяче серце і – розбити його, виставити учня на посміховище перед класом або поставити негативну оцінку за невивчений урок. Це легше, ніж довідатись, чому він його не вивчив. Ні в якому разі так не повинно бути.
- Цими днями традиційно святкуємо День учителя. Який, усе-таки, найкращий подарунок для нього з боку учнів і держави?
- Увага до його праці і турбот - не лише матеріальних. А ще – повага і розуміння. Хіба це так багато?!
- Дякую за розмову. Зичимо Вам і Вашим колегам, щоб благодатна педагогічна нива щедро колосилась успіхами Ваших учнів. Зі святом!
Фото і текст Л.ОЛЕКСАНДРОВИЧ
БохоникиmaximЧитайте також:
- No related posts found.