Дайджест новин Вінницького района №25
4:12 pm, 16 Вер. 2007
Винницкие врачи “откачали” Винского
- В два часа дня самолет с Юлией Тимошенко, Александром Турчиновым, Иосифом Винским, Николаем Томенко и мной вылетел из Донецка в Винницу. Через 10 минут после взлета Иосифу Викентьевичу стало очень плохо - он потерял сознание… Юлия Владимировна оказала ему первую медицинскую помощь. На протяжении полета Винский то приходил в сознание, то терял его. Кандидат в народные депутаты от БЮТ Андрей Портнов - “Обозревателю”.
Во вторник, четвертого сентября, в винницком аэропорту Гавришовка совершил посадку самолет, на борту которого находились лидер блока БЮТ Юлия Тимошенко и ее ближайшие соратники, в том числе Иосиф Винский.
- Иосиф Викентиевич вместе с Юлией Владимировной летел из Донецка в Житомир, а в связи с тем, что Винскому стало плохо, они развернулись в Винницу, - цитирует сотрудника пресс-службы БЮТ Тараса Пастушенко интернет-издание “Корреспондент.net” со ссылкой на “Главред”.
Как сообщила газете “RIA” заместитель главврача Винницкой городской станции скорой помощи Алевтина Семененко, бригада интенсивной терапии выехала навстречу самолету около 15.40 - врачи «скорой» обязаны встречать лиц, охраняемых государством.- Затем к нам по санавиации поступил вызов о том, что один из пассажиров самолета нездоров, и где-то в 15.50 мы отправили еще одну бригаду - кардиологическую, - рассказывает Алевтина Семененко.
По словам врача кардиологической бригады Людмилы Бойчук, едучи в аэропорт, ни она, ни ее коллеги не знали, кому предстоит оказывать помощь.
- Это был обычный срочный выезд. Нам сообщили, что кто-то в самолете потерял сознание - больше ничего мы не знали, - говорит Людмила Николаевна. - Да еще, как назло, нам мешали светофоры, поэтому по городу мы ехали со скоростью около 60 километров в час, а за Винницей - уже примерно 100. Приехав в аэропорт, мы увидели Юлию Владимировну, которая давала интервью. Она с нами поздоровалась, и мы прошли в самолет. Там медицинскую помощь Иосифу Винскому уже оказывала бригада интенсивной терапии.- Мы не чувствовали абсолютно никакого давления. Турчинов сказал: “Делайте все, что считаете нужным”, - говорит врач реанимационной бригады Людмила Сахатова.Как рассказала Алевтина Семененко, кардиограмма показала, что с сердцем у политика все в норме.
- Никакой угрозы жизни у Винского не было. Просто у них сейчас такой напряженный график, человек два дня ничего не ел - был на диете, и у него на фоне переутомления дал о себе знать гастрит, - объяснила врач-реаниматолог Людмила Сахатова.
Она также опровергла информацию о том, что у политика было отравление, о чем ранее сообщали некоторые СМИ. Все винницкие медики, которые оказывали помощь Винскому, отмечают, что работали в очень доброжелательной, доверительной обстановке.
- Это настолько интеллигентные, вежливые люди. Над нами никто не стоял и не указывал, что делать, как это часто бывает на обычных выездах, - говорит Людмила Сахатова.
- Когда мы выходили из самолета, нам все руки подавали, - добавляет фельдшер кардиологической бригады Вера Зацерковная.
Позже Иосиф Винский, по сообщению агентства “Интерфакс Украина”, был госпитализирован в клинику “Феофания”. Его состояние называют удовлетворительным. Также центральные СМИ сообщают, что в штабе БЮТ не связывают произошедшее с действиями политических оппонентов.
12.09.2007 р., Инна КЛЮЧИНСКАЯ, «20minut»
_____________________________________
У Гавришівці-2 ніколи не було аеропорту
За 55 кілометрів від Вінниці, на самому кордоні Вінницької та Хмельницької областей, у лісі загубилось невеличке село Гавришівка Літинського району. Маловідома тезка нашої вінницької Гавришівки, була заснована саме мешканцями Вінницького району на початку минулого сторіччя. “RIA” вдалось віднайти нащадків засновників села.
“Футоряни”
Літинську Гавришівку свого часу заснували вихідці з Вінницького району. Батьки 90-річної гавришівчанки Юзефи Юліанівни Обертинської належали саме до таких переселенців. Землю на Літинщині придбав дід бабусі.
- Землі не було вільної тоді під Вінницею, ось пани і продавали її тут, а мій дід взяв, - згадує бабуся, - тоді багато людей скупилось: і поляки, і мужики. Спершу у хуторі Телепеньки, де зараз ліс, до революції було десь зо 28-30 хат, а у Гавришівці - зо 13 хат і осель. Проте у Гавришівці люди заможніші селились. І так до революції. А потім їх із Телепеньок туди зібрали, до нас переселили, так і стало одне село.
Ще одна гавришівчанка, 89-річна Станіслава Францівна Стоцька, також запам’ятала розповіді про той час від своїх свекра та свекрухи. Оселилась корінна жителька Вінницького району у Гавришівці у далекому 1947 році, вийшовши заміж за місцевого хлопця-фронтовика. Тут і проживає донині.
- Коли тут продавали землю пани, свекор придбав тут до революції десять десятин землі. Оселились, побудували собі хату та й почали вести господарство. Купили двигуна парового і молотарку. А Телепеньки був собі такий “футір”, де хто землю у лісі купив, там і жили. А потім сталось переселення до Гавришівки - усі і переїхали. Під час колективізації все майно у людей забрали: і корів, і коней, і парові машини, всіх зібрали у колгоспи. Тоді ж і зліквідували “футирі”, всіх зібрали у один колгосп. Бабуся показує унікальний документ - купчу на земельні угіддя, яку її покійний свекор зберіг до цього часу - план земель Телепеньок і Гавришівки, датований 1911 роком. Всього у селі було “удобной и неудобной земли 222 десятини”. Ще в однієї мешканки Гавришівки є купча, датована 1901 роком.
Чорним вихором пронеслись над гавришівчанами страшні роки колективізації та репресій. Так, свекор Станіслави Францівни виїхав сам, не дочекавшись поки його виселять та затримають. А батька Юзефи Юліанівни Обертинської забрали вночі, бо “в Бога вірив, до костьолу ходив, молився”. Тодішній сільський голова, пригадує старенька, добре людям сала за шкуру залив. Ще довго писала свекру листи - до Кіровської залізниці. А з 1941 року, під час війни, листування перервалось - доля батька невідома й по сьогодні. А потім над селом пройшла трагедія Великої Вітчизняної війни.
“Золотий вік” Гавришівки
Проте не лише чорними стрічками писана історія літинської Гавришівки. Село таки змогло вистояти і розквітнути у важкі післявоєнні роки. Розповідає ще один корінний мешканець Гавришівки, 68-річний Кароль Закліцький:
- Після війни ми жили бідно, на коровах чоловіки та жінки орали і сіяли, працювали на них. Був і голод рукотворний у 1947 році, хліба тоді в нас не було. Але згодом піднялися з попелу - село стало хороше, був клуб, в суботу і неділю танці, на гармошці грали. І в селі хат було більше 80, косити поле ходили чоловік 38, а зараз лише три-чотири. Дітей у нас багато було… Я семирічку закінчив, і більше не вчився. У школу ходили пішки, за сім кілометрів. І колгосп у нас в селі сильний був.
Відслужив Кароль Закліцький чотири роки у армії та повернувся у село. Забрав свій паспорт (а селянам паспорти тоді не видавали) та виїхав на заробітки у Запоріжжя. Там знайшов собі дружину, заробив на весілля. Одружився у рідному селі, там і залишився працювати далі.
- Вже тоді приєднали нас до Дяківців, став робити я тоді бригадиром у дяківецькому колгоспі. Але молоді тоді вже в селі мало було, хто куди пороз’їжджались, не хотіли вже в селі робити. І люди змінились. Раніше, коли йшли в поле - співали. А тепер хоч тиждень пияч, і міліція нічого не скаже. Розруха, порозкрадали, порозбирали усе… Сотки й немає засіяної, лише бур’яни. Єдине, на що виживати - молоко, худоба, хто тримає корови, той молоко здає. Гроші - одна пенсія. Село вимирає - у багатьох хатах залишились один лише чоловік або жінка. І Юзефа Обертинська пригадує, що гавришівчани самі зібрали гроші на автомашину, і став самі викопали, млин, січкарню, олійню самі придбали. Скидалась тоді громада по 100 рублів і по курці з особи. Але приєднали у 60-х роках до сусідніх Дяківців, і все їхнє господарство у наших добрих хазяїв забрали, каже бабуся. Але ще згубнішим для людей став розпад Союзу.
Занепад - незворотній
У центрі Гавришівки добре вимощена кам’яна дорога. Стоять добротні цегляні хати, хоча більшість із них вже пустує. Мало людей тут і вихідними, ще менше малих діточок. Землі, на яких колись працювали засновники села, нині пустують. По цеглинах розбирають приміщення колишніх корівників. Сумне видовище, характерне для більшості українських сіл. Туди ніколи не завітають із візитом державні мужі - тут, як не крути, “потьомкінських сіл” не вийде. Село входить до складу дяківецької сільської ради, діти ходять до дяківецької школи. Добре, що працює сільський фельдшерсько-акушерський пункт (ФАП). Всього ж у Гавришівці нині проживає 70 чоловік дорослого населення і вісім дітей.
- Згасання таких сіл як Гавришівка, Дяківці, Теси, Шевченково - процес незворотній. Справа в тому, що немає роботи, немає як прогодувати сім’ю. Тому молодь сьогодні виїжджає, залишаються пенсіонери, які утримуються на пенсію. Може, років через 10-15, коли буде перенаселення міста, сюди приїдуть люди… У Гавришівці добрі хати. Це дуже гарне село, є ліс, ставок, все є, разом із тим немає роботи, - говорить голова селищної ради села Дяківці, до складу якої входить Гавришівка, Юрій Голованю. - Треба інвестора, щоб дав роботу для людей.
12.09.2007 р., «RIA»
__________________________________
Вільної землі у місті майже не залишилося
Землі загального користування: майдани, вулиці, проїзди, парки, сквери та землі природоохоронного фонду приватизації не підлягають. Так, на те, щоб відчужити землю Центрального парку, необхідне спеціальне рішення Верховної Ради. Одночасно закон зворотної сили не має. Тому із попередньою забудовою берегів Південного Бугу (природоохоронний фонд) нічого зробити не можна.
На цьому тижні місто позбудеться чотирьох земельних ділянок. Шляхом земельного аукціону, який відбудеться 14 вересня, з поміж інших, з-під молотка піде і частина півострову Бригантина. Таким чином, список придатної для приватизації землі у Вінниці поменшає і вільної землі майже не залишиться. Це не означає, що в місті взагалі роздано всю землю, просто усю ту, яку можна було б продати, ще не виявили. Процес гальмує відсутність повної інвентаризації території міста. А поки таку виявляють потенційні інвестори, “приглядають” земельні ділянки, яких довго шукати не доводиться. Не так давно постало питання П’ятничанської коси, перед цим мешканці мікрорайону Вишенька боронили свою “прибудинкову” територію від забудовника.
Приватизації не підлягає, а закон зворотної сили не має
Законодавством передбачений цілий перелік об’єктів, які не можуть бути передані у приватну власність. Це майдани, вулиці, проїзди, парки, сквери та землі природоохоронного фонду. Але незважаючи на це, прибережну захисну смугу Південного Бугу облюбували численні котеджі, а частина в парку Дружби народів перебуває у приватній власності.
- Це все умови, що уже склалися, - пояснює ситуацію начальник управління земельних ресурсів Вінницької міської ради Олександр Бондарчук. - Закон зворотної сили не має. У свій час земельні ділянки надавались практично до води. Це пояснюється тим, що до введення в дію Водного кодексу України, діяла постанова кабміну СРСР, в якій було сказано, що в межах населених пунктів прибережні смуги до присадибних земельних ділянок можуть не встановлюватися. Тому сьогодні, вздовж річки є відтань від води 100, 75, 30 і 25 метрів. Вони затверджені проектом встановлення меж природоохоронних зон, розробленим у 1996 році.
Умови, що склалися, діють і у випадку парку Дружби народів. На його території ще раніше закладено фундамент для спортивної школи ДЮСШ. Відповідно до законодавства, фундамент вважається незавершеним будівництвом, тому в свій час фонд держмайна продав його як таке. Сьогодні міська влада планує зберегти цей парк для відпочинку і не віддавати його під забудову та й закон не дозволяє зробити по-іншому. Проте, відповідно до генерального плану забудови, його території розміщення об’єктів, пов’язаних із відпочинком, тут все ж передбачається. Оскільки “Дружба” не є пам’яткою державного значення, орендувати її частину можна.
Паркові межі
На території ЦПКіВ імені Горького забороняється навіть оренда. Єдине, що є можливе тут - укладення договору сервітут, який не передбачає вилучення землі парку. Він є пам’яткою садово-паркового мистецтва державного значення. Тому єдиний орган, який у разі потреби може вилучити трохи землі з його меж, є Парламент. Інша справа, що ЦПКіВ, принаймні, до кінця вересня залишається без визначених офіційно меж.
А от “Лісопарк”, який вінничанами сприймається як виключно міський парк, насправді входить до меж села Якушенці Вінницького району.
- Місто лише прибирає територію “Лісопарку”, - пояснює Олександр Бондарчук. - Відповідно до постанови ВР від 2003 року, він у межі міста не включений. Це Вінницький район.
Історичний ареал
Серед заборон чи обмежень, багато стосується і історичного центру Вінниці. Як не крути, а тут має бути враховано, наскільки новий об’єкт не шкодитиме будівлям, що вже існують понад сто років. Відповідно є обмеження щодо поверховості забудови та профілю об’єкта. Тобто будувати в цьому історичному ареалі сучасний хмарочос, чи цех по виробництву чого-небудь - забороняється.
Замість післямови
Інвентаризація землі продовжується. У цьому році в ході таких робіт виявлено близько 30 вільних земельних ділянок, тобто список “незайнятої землі” поповнюється. Проте не усю виявлену землю можна продавати, деяку, наприклад, як у випадку із Вишенським озером, дозволено тільки орендувати. А таких бажаючих не завжди знаходиться.
На сьогодні проведена інвентаризація 21 кадастрового кварталу. Усього таких близько 400.
Людина може знайти вільну ділянку і самостійно, але після того, як її нічийність підтвердиться документально, ділянка буде виставлена на аукціон. Принцип “хто знайшов - того земля” у Вінниці уже не діє?
12.09.2007 р., Ольга ЛИТВИНЮК, «20minut»
Гавришівка, ЯкушинціmaximЧитайте також:
- No related posts found.