ПОДІЛЬСЬКА ЗОРЯ

Розподіл власниками майнових паїв – спільних надбань колективних господарств – тема номер один у багатьох територіальних громадах, зокрема, і в селі Стадниця Вінницького району. Так, майже чотири роки тому стадничани передали всі свої майнові паї на умовах довгострокової оренди до 2008 року місцевому СТОВ “Україна”. Проте зовсім нещодавно у село прийшов новий підприємець і, без ніякого на те права, як стверджують деякі з жителів, господарює у їхніх колгоспних приміщеннях. Саме останнє і стало причиною нагнітання неоднозначного конфлікту між ініціативною групою невдоволених з числа власників майнових паїв на чолі з головою спілки пайовиків А.І.Тушинським і приватним підприємцем Кривим. З якою метою підприємець прийшов у село та чим не задоволені селяни – ми і намагались з’ясувати.
Діяльність орендаря законодавчо обгрунтована
- У Стадниці працюю на цілком законних підставах, - пояснює приватний підприємець про якого і йдеться, Віктор Анатолійович Кривий. – 16 травня минулого року із директором СТОВ “Україна” Петром Івановичем Збавити лем, який, на жаль, передчасно пішов з життя, я уклав договір суборенди нерухомого майна господарства. Тому до 2008 року, поки діє основний договір оренди між СТОВ “Україна” і власниками паїв, я, як суборендар, маю законне право користуватись пайовим майном з метою організації власної справи. Натомість, рішення зборів пайовиків від 28 жовтня 2006 року про розірвання діючого договору й укладання його з іншими підприємцями суперечить чинному законодавству, де чітко передбачено, що припинення дії господарського договору в односторонньому порядку не допускається. Однак, нехтуючи будь-якими нормами, з ініціативи голови спілки пайовиків, було самовільно встановлено охорону майдана току і тракторної бригади. На котре, до речі, я маю право не тільки як суборенда тор а й власник значної частини майнових паїв, свого часу викуплених у людей. При цьому про такі дії мене навіть ніхто не повідомив, хоча при взаємному бажанні можна було б знайти компромісне рішення, котре влаштувало б всіх.

У свою чергу, як запевняє Віктор Анатолійович, всі зобов’язання перед спілчанами він добросовісно виконує, вчасно сплати за усі паї та податкові стягнення за використання орендованого майна у 2006 році. Одним із своїх першочергових обов’язків підприємець вважає виконання зобов’язань перед державними установами, а саме оплату за використану електроенергію, інших видів комунальних послуг, а також внесків до Пенсійного фонду, чим якісно вирізняється на фоні інших, навіть найуспішніших, підприємств району, котрі часто очолюють списки боржників. Ще на першому місці серед невідкладних обов’язків Віктора Анатолійовича – виплата гідної заробітної плати робітникам, переважно із числа стадничан.

- У село прийшов, - переконує він, - не для того, щоб руйнувати (бо такі звинувачення часто звучать на його адресу), а будувати. Маю певний стартовий капітал – це не велике підприємство у Вінниці з виготовлення тротуарної плитки та інших матер’ялів і засобів сучасного будівництва. У Стадниці планую розширити обсяги роботи, тут будуть працювати потужні виробничі цехи. Чому саме у цьому селі? Мабуть не важко здогадатись що зумовлено це приміським розташуванням база збуту поряд, та й з доставкою сировини проблем не буде, а приміщення все одно пустували на межі повного руйнування. Дехто вважає, що прийшов бізнесмен на все готове та й загрібає ложкою мед. Та це далеко не так, бо розпочинав з того, що наймав людей, які вичищали купи гною, ставили нові вікна і двері, а на них – грати і міцні замки, адже бажаючих збагатитись за чужий рахунок, ні за що не заплативши, знаходилось немало. Влетіло в копієчку відновлення лінії електропостачання, частину котрих за роки безладдя було просто розграбовано.

Загалом командою Віктора Анатолійовича зроблено чимало: ведуться ремонтні роботи з обладнанням у приміщенні контори сучасного офісу, на території господарського комплексу відбудовуються приміщення. А у майбутньому, планує підприємець за рахунок значного збільшення обсягів виробництва на його підприємстві буде створено близько 100 нових робочих місць для стадничан, а це водночас означає, що зросте дохідна частина місцевого бюджету, розвиватиметься соціальна інфраструктура села. Але чи вдасться Віктору Анатолійовичу втілити усі перспективні плани - покаже лише час.

- Все ж, погодьтесь, вкладати кошти у те, що мені не належить, - дуже ризиковано, та ще й за умов відсутності порозуміння із групою пайовиків, - зауважує підприємець. Не збираються невдоволені йти на поступки, незважаючи на те, що Віктор Анатолійович немало зробив і для поліпшення благоустрою громади. Сучасний вигляд шкільного подвір’я, територій навколо пам’ятника загиблим льотчикам, символічного знаку при в’їзді у село, автобусних зупинок, викладених декоративною плиткою, - це його рук справа (як не прикро, але обурені пайовики заявляють, що тволіли б ходити по болоті). За рахунок підприємства Віктора Анатолійовича було облаштовано і територію навколо місцевої церкви, тепер її прикрашає новий паркан і декоративні вироби з бетону. За розуміння і співпрацю вдячний підприємцю Стадницький сільський голова В.Я.Яклюшин, а Віктор Анатолійович в свою чергу стверджує: “Де як не у місцевої влади шукати підтримки для досягнення великих ідей, пов’язаних з добробутом всієї громади”. Так, зовсім нещодавно з ініціативи Віктора Анатолійовича при підтримці ОКСЛП (Віноблагроліс, генеральний директор Михайло Леонтійович Вдовцов) та ВОКЛСП (Вінрайагроліс, Олександр Сергійович Кирилюк) було насаджено 4,5 га нового лісу, котрий у деякій мірі захищатиме стадничан (майбутніх працівників на його підприємстві) від згубного впливу полігону твердих побутових відходів, а у перспективних планах підприємця - засадити молодими березою, сосною та дубом ще близько 150 га території навколо сміттєзвалища. Однак за завісою незрозумілої заангажованості озлоблені пайовики цих добрих справ ніби не помічають.
Хоча ні, мабуть, вони просто не хочуть цього помічати. Адже як інакше можна пояснити те, що на нещодавніх зборах власників майнових паїв (у залі Будинку культури зібралось близько 50 осіб із понад 700 пайовиків) спілчани, вигукуючи образливе “Хто ти такий?” і “Звідки прийшов?”, навіть не надали підприємцю можливості висловитис. Тож починати, мабуть, треба хоча б з того, щоб знайти логічне пояснення таким діям.

Безперечно, вирішувати долю спільного майна - невід’ємне право кожного. Але чи правильно це - жити примарною надією відновлення зруйнованого і нічого для цього не робити. А єдине, чого на сьогодні ще можна було б досягти, - це раціонально використати те, що вціліло, сприяючи соціально-економічному розвитку села.

Чи об’єднає селян і підприємців турбота про майбутнє громади?
Не буде ніякого розвитку, якщо не буде діяльності, не створюватимуться нові робочі місця. Тому майном має розпоряджатись далекоглядний господар, але треба врахувати і те, що приватний підприємець, який би він не був - свій чи чужий, - орієнтується сьогодні переважно на дохідні малоінтенсивні і малотрудомісткі виробництва сировинного характеру та обминатиме збиткове сільське господарство, тим більше в умовах приміського розташування району. То що краще - переділити і перепродати спільні напрацювання, чи повірити у вдале і прибуткове для громади втілення новим господарем технологічних досягнень? Віриться, що у будь-якому разі переможе спільна турбота про майбутнє громади.

Л.Коломійчук (р)

Ви можете слідкувати за новими коментарями за допомогою RSS 2.0. Ви можете залишити коментар, або трекбек.

Читайте також:

• No related posts found.